Вподобає мені той новий український аб/б/ревіатурінг тіпа АТО-ООС.
Франція, сімнядцяте сторіччя, монархія, ранок, ганделик десь біля Лувру.
- Ато-оос!..
- Шо?
- А де Порто-оос?
- Спить.
- А Армавір?
- Хто???
- Тю бля... Арамі-іііс!..
- За томосом пішов. Він же врємєнно в мушкітьорах, а відтепер буде абатом. Бо в нього з самого утра джогінг, конференція та томос.
- Краще б він за пивом пішов. Сушить, курва, ковтнути не можу. Спортсмен, дзябл би йо поправ, католіка... свіжий як жувачка даблмінт. А де ці, як єх... білашвейкі?
- Білошвєйкі ся вшили.
- Ми хоч розрахувалися за бар та бєлошвєєк?
- А то. Ланістери завжди плятять свої борги.
Театральна пауза. Д'Артан'ян підозріло дивиться на Атоса.
- Нє, я достеменно знаю шо ми з одного села, друже. Ле, ми точно з одного кіна? Ти ту нічо не попутав, Ляністер?
Атос встає горделиво, шо котигорошко, та заправляє мушкітьорський плащ в штани
- Ото ся дожили. То мене за попутане питає людина, у котрої в призвищі два апострофи.
- У кого блятьнахуй два апострофи???
- В тебе.
Д'Артан'ян достає з барсєткі паспорт, та уважно його читає. Потім знімає гасконцького берета та виє в стелю.
- Ато-оос!
Атос зітхає, садицця поруч Д'Артан'яна, та перегортає паспорт догори дригом.
- Диви. А от тепер ти "Ня, нарті". Йапонець. Ня, друже! Не сумуй, самураю. Ти майже як мушкітьор...
- Тіко догори дригом... - сумно каже Ня, самурай-мушкітьор з двома апострофами.
