Chipollino (gorky_look) wrote,
Chipollino
gorky_look

Троада-Біч, або SNAFU, дісант!

- И… р-ряз! И… два! За правого борту не засікайте! И… р-ряз!


Ітакійській десантний бот, більше схожий на скриню з дірками для весел та відкидною десантною апарелью попереду, грізно насувався на троянський берег.


Впрочєм, грізно — то сильно сказано, бо був він один. Де була остальна ахейська ескадра — мужні спартанці, чисельні мікенці, нестримні в бою мірмідонці, шлємоблєщущі аргосці та хитровийобані критяни — хуй йо зна. Чи то вітром єх по морю порозкидувало, чи по карті шось переплутали та висаджувались зараз десь в іншому місці, лякаючи на пустих скелястих берегах диких кіз — то невідомо.



Загалом все йшло по тій схемі, шо через багато столітть американські вояки назвуть кодом SNAFU, шо в перекладі означае «ситуація нормальна, все пішло через сраку». В цілому — війна як війна, другої не буває.


- И… Р-р-ряз!.. Суши вьосла, шоб в берег з розгону не в“єбстись, бо всі внутрі попадаємо. Приготуватись. Перший ряд зімкнути щити. Хто перший ступить на троянську землю — отримае мідаль Афіни та козу! - надривався Одисей.


- Й троянсього списа в печінку… - пробурмотів шеренговий Філомілєт, що йому випало стояти в першій ланці. - Та я єбав так воювать, де прикриття з флангів? Де ці срані спартанці з Менелаєм? Це в нього троянці жінку спиздили чи в мене?


- Мавчать, блять! Разгаворчікі! - рявкнув сержант Поліктор. Йому було краще, бо він стояв у другій шерензі, тому мідаль Афіни йому могла ся не дістати.


Бот м“яко штовхнувся в берег та став.


- Доставка! - гукнув керманич Теоклітор (позивний «Де ти, клитор»). Тому вапще було охуітельно, бо кермо у десантному боті позаду, так шо мідаль Афіни йому не світила аж ніяк.


- Відчіняй апарель! - страшно заревів Одисей, розмахуючи ксіфосом. - Пашлі, пашлі, пашлі!



Дошка на вірьовках з рипінням поперла вниз. Тучже в пройом щільно полетіли троянськи стріли, довбячи по щитах ітакійського десанту. Перша ланка з матюками поперла назад, зминаючи другу.


- Зачиняй апарель! - ще страшніше зревів Одісей.


- Та заєбав ти, зачиняй-відчиняй… - виялався шеренговий Діоклес, - шо я тобі, турнікєт?


Тучже отримав в вухо від шеренгового Філомілєта, котрому зовсім не хтілося за медалями, та потяг канат. Дошка поперла назад догори, отримавши на вітання ще пару-трійку троянських стріл, що с деренчанням віп“ялися в неї зовні.


В опчім, все дуже сильно нагадувало висадку десанту на Омаха-Біч з фільму Шпільберга «Порятунок прайвіта Райана», тіко знятому в кіножанрі «пеплум».


Дісантура мовчки сиділа всередині бота та слухала, як час від часу по дошкам тукають стріли. Ніхто мідалєй вже не хотів — ані імені Афіни, ані самого Зевса.


- Шо, так і будемо сидіти? - запитав Діоклес. - Як мишонкі в коробчонкє? Зараз вони катапульту підтягнуть, та нам пиздарики. Чи давайте зьобуватися ссюди, доки SNAFU не перетворився у FUGAZI, чи вже давай роби шось, Хитромудрий.


Одісей відкашлявся, та протиснувся між десантників до зачиненої апарелі.


- Чуваки, агов! - заволав цар Ітакійський. - А чо стріляємо?


- А хулі ви приперлися? - донеслося з берега.


- Ну так… поговорить.


- Так говоріть студи, ми вас чуємо.


- А позовіть старшого. Хто в вас старший?


- Цар Пріам. Тіко він старенький, майже не ходить, тому сюди не прийде.


- Ну тоді замістітєля.


- Замістітель його, принц Паріс, теж занятий — він зараз вашу Оленку Прегарну єбе, га-га-га… - зареготали грубі троянці.


- А це ж Турція, но то?


- Ну, дапустім.


- То, може ми туристи на відпочинок. Оллексклюзів, всі діла.


- Тоді виходьте з баркасу по одному, без зброї та з піднятими руками. В одній руці загранпаспорт, в другій - страховка. Бо після останніх туристів отель легше було спалити, аніж відмити. Заїбав вже ваш Тагіл та сцяти в басейн.


Одісей взяв себе обома руками за бороду та тяжко замислився.


- Хлопці, агов! - знов заволав Одисей. - Ви ж бачите шо ми на човні?


- Не сліпі.


- То ми тоє, «чєлнокі». Приїхали до Турціії за крамом. Покупкі робить. Жити ж треба якось, Ітака острів небагатий…


На березі настала тиша, ледь порушена якимось бурмотінням. Потим хтось несильно постукав в дошку апарелі зовні. Одисей дав знак Діоклесу, той трохи приспустив дверцята човна. Цар обережно, одним оком визирнув на берег.


Перед ним стояв чорний та волохатий, турок турком, одним словом - троянець.


- А який саме крам треба? - спитав троянець.


- Та сілякий. Міхові шупки жіночі, дубльонкі, маринарки шкіряні, мешти лякіровані. Ще хітони такі, знаєш, з тьома полосками, спортивні. Прикраси золоті теж, якшо є. Парфумерія. Все беремо.

- А гроші в вас є? - підозріло запитав троянець.


Цар виразно побрязкав мішочком з касою.


- То виходь, попиздимо. Тіко сам виходь, не треба шоби зайві чули.


***

- Та ти ахуєв! - лютовав Одисей на березі, перекреслюючи списом линию, проведену на піску - Як ми тут всі розмістимося? Давай далі митницю та кордон перенесемо. Ще метрів на дваццять.


- Ужмьотєсь как-нібудь.


- Тоді й ви ужмьотісь. Де ви палатки свої з харчами поставите? На нашій теріторії, шо й так чортма? Чи ми будемо за вашою шаурмою та пахлавою через кордон бігати? Я ж не тіко про себе думаю! Про обще діло!


- І то вірно. Добре, давай дванадцять метрів. Плюс вісім нєйтральна зона. Я ж понімаю, салдацька жизнь нелегка. А в нас не тіко оленки є, в нас і «наташкі» - троянець знову гигикнув. - Але тіко через касу. А не так шо дівку зняв, та в гречку скакнув забесплатно. І шоб дєвочок не обіжать!


- Добре. Забилися. Перенось кордон. Тіко от шо…


- Шо?.. - нашорошився троянець.


- Тут скоро ще «чєлнокі» підпливуть. Аргосці, евбейці, пілосці, та прочі підараси, до чужих грошей жадниє. Так щоби з ними гешефт йшов тіко через наше порто-франко. Право виключної торгівлі. Нехай стають на березі де хочуть, мене це не єбе, хоч постріяйте єх з катапульт до фраса, але торгуємо лише тут і лише через нас. З нас вам за то буде доля з мита, шо ми з них злупимо. Нам гурт — єм вроздріб. Самі винні. Треба було вчасно в дісант підпливати.


- Дикси. Ну шо, давай, старий. Завтра ся збачимо, бо день був тіжолий. Ти не проти, кшо мої хлопці стріли з вашого баркасу повитягують, бо вам вони не треба, а нам атчьотность по розходу боєкомплекту треба здавати?


- Та беріть! - великодушно погодився Одісей. - Партньори ми, чи ні?


Ітакійці вже натягували на березі намети та тягли туди зброю, харчі та обмундірованіє.


***

- Царю… царю… - хтось мовив пошепки, та посмикав Одисея за ногу.


- Га-а-а! - заорав зпросоння Одісей, нашарюючи коло себе меч-ксіфос у пітьмах намету.


- Тіхо, тіхо… Це я, Теоклітор, керманич.


- А най шляк тя трафить, Клітор! Я вже думав — напали на нас. Шо ся трапило?


- Касу заніс. - керманич побрязкав мішечком з грошима. - Дельта з гуртових закупівель від пілосців та евбеїців. Арголіда та Мікени завтра розрахуються. Старий Нестор, коли ся довідав - що він проєбав, трохи сиву бороду собі оби-двома руками не видрав. А евбейський Паламед — він же барига прожжоний! - отруту хтів приймати, ледь втримали. На горло кожного десятого шкіпера скарав, за те шо місце висадки переплутали. А шо поробиш? В нас тепер з Іліоном контракт!


- Ох, еба-а-ать… - Одісей спробував звестись на ноги, та стукнувся головою в ребро жорсткості царського намету.


- Ахілєс взагалі біжав вже вбивати тебе. Каже — ми воювать припливли, за безсмертною славою, а не барижить, бо барижить і з Греції можна було. Так троянці йому передали, що як він безсмертний, то вбити його, звісно, не вбьють, але відпиздять атмєнно, так шо він ще жалкувать буде що безсмертний.


- І шо, Ахілес злякався? - здивувався Лаертід.


- Та не те шоб злякався, просто призадумався. А шоб він зовсім не сумував, то троянці сказали, шо пиздитися будемо біля Скамандру — то така річка місцева, - та біля Скейських воріт вони зроблять спеціальні майданчики, то там можна буде покривати себе безсмертною славою щоденно з дванадцятої до сімнадцятої нуль-нуль, окрім суботи та неділі.


- А шо головнокомандуючий Агамемнон?


- Вапще забухав. Каже — та я єбав так воювать.


- Ти диви. Прямо слово в слово як наш Філомілєт перед десантуванням… Скіко тут? - Одисей підкинув важкий мішечок.


- Тут тіко налічка, тисяч п“ять в драхмах по місцевому курсу, є ще розписками та вєксєлями дохуя. Ну, ділити вирішили по чесному, по ітаццьки-піраццьки, як завше. По одній долі на весло, два на сержанта, штири на керманича, штири — корабельний общак, дванадцять на царя.


Ще окремо на Ітаку човна відіслали — Пінілопчику твоєму хутряну шубку та парфумчиків, а маленькому Телемасику — цукерок. До біса гарні тут карамельки! Но то не з долі здобичі — то дарунок від команди. Гадаю, шо тижні за два кораблік обернеться. Все так?


- Так, так, - криво посміхнувсся Одісей. - Пірати Срєдізємного моря. Це всьо на сігодня?


- Ну… - Теокліт вочевидь зам“явся. - Менелай, Оленкин чоловік, запропонував запитати тебе, шоб ти запитав у своїх троянців, шоби ті запитали в палаці, шоб там запитали у Пріама… кароче, то чи ніззя там за Оленку його Прегарну грошима порішать? Шоб вся ця єбала скоріш скінчилася, та ми по хатах порозходилися?


- І шо? - з надією скинувся Одісей.


- Трохі на місці його не вбили, - чесно відповів Теокліт. - Всім ахєйськім воїнством. Сказали — єбальник завали, щінок, тут така офігенна війна починаєцця, а він вже додому хоче. Сказали — спасібо скажи, шо поїхали твою жінку визволяти, як справжні твої друззя, та ще й тебе із собою взяли.


Одисей сів на ложе та понурився.


- Іонічєская сіла… Шось підказують мені богі олімпійські та хуйові прєдчувствія, шо ця війна скоріш ніж за десять років не скінчиться… - скорботно прошепотів цар Ітакійській Одисей Лаертід.




Tags: Буквономика, Историка, Литаратура, Одисея
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 30 comments
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →