Chipollino (gorky_look) wrote,
Chipollino
gorky_look

Не скучай, покопай, або Як треба одівацця (парт тво)

Одівання — то третій по счьоту після Жерття та Спання елемент відпочинку, але не останній по важливості. Це вам не на гражданкє — шоби тепло було та в шапачкє. То на гражданкє істи, спати та вдягатися суть функціональні речі, а на війні вони ся наповнюють культурним змістом.

Вже на третій місяць вагітності, тьху ти, служби, починаєш по одіванію розлічать типи та звання, без будь-якого погону, а потім сам ся втягуєш в сю двіжуху, і ведеш себе як денді лондонський — звісно, з поправками на клімат та устав.

От, наприклад, йде охайненький солдатік в однострою та казьонних «таланах». То скоріш за все «тру нейтрал», боятись його не треба, він як азот в повітрі — процентно його дохуя, але шкоди чи користі від нього нема. Солдат собі — і всьо. Але якшо він кись обтрьоханий та несвіжий, але без шанцевого інструменту, не приставлений до роботи — увага! То може бути калхознік-заробітчанин, що все до копійчині відсилає до хати чи кладе на кніжку, а сам шкуляє цигарки у бойових товаришів.

З такими тре поводити ся трохі зверхньо, та все двічі перепитувати через «шошо». Наприклад:

- Здоровія бажаю. - Шошо? - Здоровія, кажу бажаю. - Взаємачка. - А не підкажете, як до Гнутова дістатись? - Шошо? - До Гнутова. - Шо до Гнутова? - Дістатись. - Шошо?..

Така мітодіка разговора вказує на соціальну дістанцію, тому шо культурний зольдат має шось і на себе витрачать, щоб виглядати людиною та викликати повагу оточуючих. Единий виняток — то обтрюханий, запильонний, при зброї та, боронь боже, доспіху. Як ландскнехт Георга фон Фрундсберга, що вібився від обозу. То може бути развєдос. Таких треба підвозити та частувать сігарєтами. Але в сраку цілувать не треба. Фатаграфіровать тоже.

Але якше бачите охайно однострійного офіцера в «таланах» - то тікайте, бо то вже ніхуя не «тру нейтрал», а паладін «лавфул гуд», і може доєбацця гірш за евил сатану. Добре, що такі офіцери небезпечні тіко за блокпостами, якшо бачите такого паладіна в місті, особливо з текою, то він скорше йде на якусь нараду, де його будуть вчить жизні, а може і єбать вищестоящі.

Замурзаний офіцер в однострою, що розмовляє сам із собою, може зустрітися там, де щось копають та тягають. Таких не бійтесь, він множить в умє квадратні чоловікогодини на кубомєтри дроту та швидкість соляри, й ви його цікавите як лунноє затмєніе глибоководну рибу.

Якшо салдат одягнений в укрпіксель, але на йом є якась одна неєбіческі дорога хуйня, тіпа розвантажки від Луи Вітон або берці від Магнум — то начнающій стіляга, тіко без саксофону. Тут є два варіанта — або людина вже встала на правільний путь, але грошей в нього вистачило тіко на зозулясту краватку та жовті мешти, або десь надибав. Надибанці — вони по статусу як колхознікі, а от якшо сам приглядів та купив, або виміняв — о! - то вже росте культурний чєловек.

Але із стілягами теж бувають перікульози, особливо коли їх поранять. Бо по протоколу маємо зрізати з них весь шмот для медичного огляду. То шість развідосів силоміць утримують біснуючогося модніка, поки ти над ним з тактичними ножицями орудуєш. «Сука блять фліску не трогай підарас! Я за неі тищу шіссот в «Бомбі» віддав», вийду з госпіталю разпідарашу всіх блять нахуй, тварі йобані!» - сразу відно, шо людина помалу стає культурною, бо в використанні вже є такі слова як «трогать», «вийду», «всіх» та прочій пічатний словарний запас.

То буває пожалієш, та дасиш самому знять, хоч і не положено. А шо? Людина старалась, зростала над собою, дірки можна позашивать, а кров відіпрати.

Офіцерів з надибаним не буває.

Офіцери починають перевдягатися в альтернативні укрпікселю паттерни цілком, з голови до ніг. Якшо «флектарн», то навіть шнуркі та труси будуть флектарн. Наш, наприклад, ходив в «гайлендері» - то таке камуфло, як зміяча шкіра, шостикутниками. Воно, правда, нахуй в наших умовах не треба, але гарно ж як! Йде наш комбат шо рєптілія, в гайландері маячка, в гайлендері кітельок, штанікі з утяжечками, в гайлендері навіть берці! Гарний як весна! От видно тучже, шо це не капітан, а підполковник мінімум, тому шо в нього гайлендер кріптековський, а не те гімно шо я в «Бомбі» купив, шоби під полковніка косить.

Але бувають ісключєнія. Якшо бачите шеренгового або унтера в такому прикиді — треба добряче подумати. Бо перед вами непересічний звір, скоріш за все — каптьорщік або ще якогось складу султан та самого люціпера секретар. Як казав Карлсон: «О-о-о, брат! Ето жулики!» І якшо ви ділова людина, то може ви чорта за хвіст ухопили, а може чорт вас. Залежить від того що у вас є, і що вам треба.

Тут дуже обережно треба. Бо можете самі в запраному укрпікселю залишитися.

Як виглядають генерали — я не знаю. Бо бачив їх тіко коли депутатка Оксана приїздила та збирала для розподілення особо ценних правітельствєнних піздюлей, а тоді вони всі виглядають одинаково, дивись пункт «офіцер з текою».

Бувають моднікі без камуфляжу, однотонні. То вже висока мода, бо досягається тоді, коли дитина вже набавилась в рембу, однозначно культурна, та не ходить по місту шо члєн общєства рибалок та мисливців. Кольорів там теж дохуя, вибрати є з чого. Наприклад наші кольори, окрім мультікаму — то «койот» чи «браун», та «сєнд» на узберіжжі. Звучить воно гарно, а насправді то колір гімна та глини. Як сумно та філософічно казала пані Коммандер «скуди війшли, куди й підемо».

Окремі довбойоби лазять по нашим піскам в «оливі». Чісто Греція, якшо стати між дерев та розчепирити руки — можно подумать шо ти туя. А дєло в том, шо тої оливи достобіса завозять у воєнторгі, у всіх розмірах. Записуйте — оліва з койотом не носицця, то мовєтон. То як сало в шоколаді.

З цим розібралися. Зараз про тренди.

Запомніть главное. Паттерн камуфла обирається не для того, щоб вас не помітили, а навпаки, шоби всі помітили, шо ви культурна людина. Снайпєр — то хуйня, головне — шо про вас люде думати будуть. Є навіть книжка така Саммера Стрівенса «Померти за моду». Я не читав, але в Англії хуйні не напишуть. Якби ві хтіли замаскуватися від снайпера, то найліпший камуфляж на Донбасі то трєнікі, пінжак та лісапєд. В такому іміджу вас не то шо снайпер не побачить — власна жінка не буде разлічать. Але культури в тому нема.

В плане нєвідімості краще всього — зимовий камуфляж, біло-сірий мультікам. Взимку вас тупо не видно, мене раз чуть Анаконда з переляку не штрелила, коли я затемно віліз з хуртовини ніоткуда, застьобуючи штани. Влітку він теж працює — треба тіко лягти на землю та підтягти коліна. Відрізнити від мішка з будівельним сміттям неможливо.

Брітанка вже вийшла з категоріі «от кутюр» до «прет-а-порте», та навіть докотилася до левелу «одяг для рибалки». Нішу кежуала впевненно заполонив мультікам. Він хоч і не прийнятий офіційно в жодній армії світу, але ходять у ньому всі, кому не ліньки, і скоро, як казав актьор Абдулов в кіно «Сама обаятільна та прівєкатільна» - в мультікамі будуть ходить самі відсталі верстви населення.

По суті дуже практичний паттерн, в ньому хоч воюй, хоч дівчину в ресторацію запрошуй, демократічний та модний як джинси. Але треба знати, шо в того кауфла достобіса кольорів та плям, п“ятьдесят віттінків мультікаму, то в справі треба мерекувати, а не тупо в воєнторгу: «Дєвушка, у вас насочкі в мультікамє єсть?» То вже нєкультурно, як пошесть на лосіни єлектричного кольору у дев“яності роки.

Ваєнний денді моментально бачить, шо перед ним лошара в трьох різних мультікамах, причом кітель явно грєчєскій з рожевим відтінком (шо ви ржоте, ніхуя це не поні, маскує — заєбца), а такі є тіко у Сто Тридцять Першого окремого розвєдуватєльно-вдуватєльного батальону. Діагноз — «надибанець». Бо як бі поміняв чесно на шось — то був би весь комплект, развєдоси люди щирі. Тьху! Куди ти на подіум межи модні люде лізеш, калхоз?

От бачите — і вигляда як чорт тубелецький, й батальон спалив.

Із аксесуарів найголовніший — то телефон. Тенденція чотка — чим нижче звання, тим більше дюймів по діагоналі. У окремих шеренгових заробітчан розмір телефону може перевищувать совкову лопату. При обстрілі, та навіть намьоку на таке, вони всім тілом прикривають дорогоцінний гаджет, бо спину айболіти відрихтують в шпиталю, а матрицю мінять то єбі кіко грошей. Як казав пьос Шарік, коли бобьор казав йому кидать ружжо та спливати скоріше: «Ружжо — воно дєнєг стоїт. А жізнь моя — бісплатная».

Й шоби довершити свій образ, мусити мати сілякі наліпки та нашивки. Запам“ятайте самі, та єншим розкажіть: «шеврон» - то французьське слово, шо означае коника на даху, щось у вигляду літери «V» чи, як перевернути, «Л». Рачня то називає «угалок». В нашій армії шевронів нема. Е патчі, сігни, наліпки, нашивки, чорти лисі — але тіко не шеврони. Бовкнете в прілічном обществе: «Друже, давай шевронами міняцця» - тобі можуть дати вє-образну арматуру.

У нармального зольдата патчів дохуя, але всі одночасно носити не можна, бо то не бьютіфул. Не, в принципові, якшо дуже хочецця, то можна наліпити на убакс, кітель, зімку, повдягати одне на одне — але хто ж всю ту красу побачить? Можна купити модний кавер на шолом — там ще мінімум под три наліпки посадочні місця є, а на маківці ліпучка для діоду, щоб вас з вертальоту побачили — якшо десь буде пролітати вертальот з єскімо.

Все. Чіпляємо на шию кульон — тобто жетон — шо ви його півроку тому по інтернету замовили, та вони шість строчок шість місяців гравірували. То добре, що вас не вбили, поки вони гравірували літери, швидко ся впорали, бо то й жетона було би вже не треба. А тепер онуки будуть вас смикати за жетони, а не за бороду. Чіпочку-перлину на жетона треба брати із ніржавейки. Гумовий бампер на жетона треба одівать до того, як застібнеш чіпочку, бо усі тіпа то знають, а потім в тебе обценьки просють.

А тепер надіваємо усе це культурне вєліколепіє, через всю базу неспішно ідемо жерти, наідаємося смаженої картоплі, так само неспішно ідемо назад до хати, знімаємо вєлікалєпіє та лягаємо солодко спати. Щасливі, гарні, культурні.

І нахуя нам той секс, драгз та рокендрол?

Бо з тим воювать ніззя.




Tags: Буквономика, Воеводство, Литаратура, Нашеведение
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 31 comments