- Паєхали, - каже Фокс. - Довгіє прощанія — довгіє сльози. Тим більше шо нєпрілічно плакать в капітана. В тебе дєсять днів урлепу, а йому ще служить. Пхай баула до паравозу. Двадцять друге та двадцять чверте місто. Верхні полки.
- Ну, ми поїхали, - кажу я.
- Ну єхайте, - каже капітан.
- Так ми сірьозно поїхали.
- Та уйобуйте вже нахуй, - шморгає носом капітан.
- Так ми щас візьмемо та таки поїдемо!
- Я зараз патруля покличу, шоби він вас в вагона запхав. Єхайте вже. Ніззя так довго прощатися, бо я себе відчуваю наче кась Джульєтта з балкону.
- Всьо то, шо міжду нами було…
- Ніхто ніколі не дізнається. Особливо шо ви тут в Маріку за останні п“ять днів наіспалнялі.
- А шо ми такє особєнно наіспалнялі? - театрально дивується Фокс.
- Я вам потім рапорти покажу. То добре, що ви гражданські парамілітари. Бо я не знаю, чи є звання нижче шеренгового, куди вас сука разжалувать, але я б вам вигадав вєлосіпедний танк замість галери. По трібуналу. Вас пустили пожити в поміщення телекомпанії, докі не буде білетів на Київ, нахуя ви стали там інтерву давать? Тераз вся країна дума, що в нас армія состоїть з двух довбойобів — один бородатий комік в кєпкє, другий — голий по пояс бабуїн. Всьо єхайте. Бо буду приміняти зброю. Давайте обнімемося напаслєдок. Тіко чєсно напаслєдок.
-Ви єдєтє? - ввічливо питає провідниця. - Бо поєзд поєдєт, а ви как хотітє.
- Прошу до мене державною мовою! - напіщенно відповіда Фокс. - Не «поєзд», а трейн. І не «ви как хатітє», а єз ю віл. Сенкью вері матч. Летс за пати стартед.
Та лізе в потяг з баулами. Проводниця лячно хрестицця справа на ліво.
- Не треба цього патріархату, - кажу я провідниці. - На мене він не діє, бо я католик. На мене вапще ніхуя не діє, окрім прямого наказу камандіру. Де у вас тут місце дваццять штири?
- Вони точно їдуть? - тихо питає літінант.
- Хуй йо зна, - також тихо каже капітан. - Потяг ще не смикнувся. Але думаю шо да, тіко не роби грусне вираженіє ліца, бо розчуляться та не поїдуть.
Собака гавка на прощаніє.
- Тихо, Бокс! - каже літінант. - Тебе ще тіко не хватало. Зараз Фокс обратно вилізе, бо він сабаків любе. Ща ще з тобою обнімацця почне. Сидь тіхо на сраці та роби пічальну морду, як пєрєд кармьожкой.
Я лізу в потяг. Потяг смикує.
- Ну, добре відпочить, - каже капітан. - Вам жеш в Кийові є де жити?
- Та знаю я одну тілікампанію… - мутно кажу я, замикаючи платформу. - там поживьом.
- А ну стаять! - реве капітан, шукаючи кобур.
- Поєзд камандє «стаять» не паччіняется, - грайливо каже провідниця, визираючи через плече.
- Бокс, взять! - каже літінант.
Бокс ся диве на потяг та робе собачій фейспалм.
Не, так воювать ніззя.
