Chipollino (gorky_look) wrote,
Chipollino
gorky_look

Он сказав паєхалі, або Стаять, я сказав

- Паєхали, - каже Фокс. - Довгіє прощанія — довгіє сльози. Тим більше шо нєпрілічно плакать в капітана. В тебе дєсять днів урлепу, а йому ще служить. Пхай баула до паравозу. Двадцять друге та двадцять чверте місто. Верхні полки.

- Ну, ми поїхали, - кажу я.

- Ну єхайте, - каже капітан.

- Так ми сірьозно поїхали.

- Та уйобуйте вже нахуй, - шморгає носом капітан.

- Так ми щас візьмемо та таки поїдемо!

- Я зараз патруля покличу, шоби він вас в вагона запхав. Єхайте вже. Ніззя так довго прощатися, бо я себе відчуваю наче кась Джульєтта з балкону.

- Всьо то, шо міжду нами було…

- Ніхто ніколі не дізнається. Особливо шо ви тут в Маріку за останні п“ять днів наіспалнялі.

- А шо ми такє особєнно наіспалнялі? - театрально дивується Фокс.

- Я вам потім рапорти покажу. То добре, що ви гражданські парамілітари. Бо я не знаю, чи є звання нижче шеренгового, куди вас сука разжалувать, але я б вам вигадав вєлосіпедний танк замість галери. По трібуналу. Вас пустили пожити в поміщення телекомпанії, докі не буде білетів на Київ, нахуя ви стали там інтерву давать? Тераз вся країна дума, що в нас армія состоїть з двух довбойобів — один бородатий комік в кєпкє, другий — голий по пояс бабуїн. Всьо єхайте. Бо буду приміняти зброю. Давайте обнімемося напаслєдок. Тіко чєсно напаслєдок.

-Ви єдєтє? - ввічливо питає провідниця. - Бо поєзд поєдєт, а ви как хотітє.

- Прошу до мене державною мовою! - напіщенно відповіда Фокс. - Не «поєзд», а трейн. І не «ви как хатітє», а єз ю віл. Сенкью вері матч. Летс за пати стартед.

Та лізе в потяг з баулами. Проводниця лячно хрестицця справа на ліво.

- Не треба цього патріархату, - кажу я провідниці. - На мене він не діє, бо я католик. На мене вапще ніхуя не діє, окрім прямого наказу камандіру. Де у вас тут місце дваццять штири?

- Вони точно їдуть? - тихо питає літінант.

- Хуй йо зна, - також тихо каже капітан. - Потяг ще не смикнувся. Але думаю шо да, тіко не роби грусне вираженіє ліца, бо розчуляться та не поїдуть.

Собака гавка на прощаніє.

- Тихо, Бокс! - каже літінант. - Тебе ще тіко не хватало. Зараз Фокс обратно вилізе, бо він сабаків любе. Ща ще з тобою обнімацця почне. Сидь тіхо на сраці та роби пічальну морду, як пєрєд кармьожкой.

Я лізу в потяг. Потяг смикує.

- Ну, добре відпочить, - каже капітан. - Вам жеш в Кийові є де жити?

- Та знаю я одну тілікампанію… - мутно кажу я, замикаючи платформу. - там поживьом.

- А ну стаять! - реве капітан, шукаючи кобур.

- Поєзд камандє «стаять» не паччіняется, - грайливо каже провідниця, визираючи через плече.

- Бокс, взять! - каже літінант.

Бокс ся диве на потяг та робе собачій фейспалм.

Не, так воювать ніззя.



Tags: Буквономика, Воеводство, Литаратура, Нашеведение
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 10 comments