Око циклопа, або Інтралопія
- Ну от нахуя таке було робить, - гірко спитав циклоп Поліфем, притискаючи до закривавленої пики кесь мемекаюче ягня. - Нормальні люде так си робять?
- Так ти ж сказав шо з“єсиш панство, - віинувато відповідав з дальнього кута печери Одисей. - Ганявся за нами по хаті, потім в піжмурки грали, потім в слона, потім в города, але в города не пійшло, бо в нас усі міста скінчаются на «ы». Афіны Мікєны Мегары, а шо на «ы» вигадаєш? Ышкар-Ола? Потім в мішках стрибали наввипередки… Потім ти Філомілєта злапав та до рота йо запхав, потім плювався йом на довжину. А Антіфа таки ковтнув, як ся поперхнув. Шо ми мусили думати? Думали шо таки з“єсиш…
- Так то ж па п“янай лавачкє!- зревів Поліфем, та жбурнув ягня на голос. Ягня розлетілося об стіну «как пакєт молока» - Нахуя мені вас єсти? Я шо, людожер? В мене худоби он кіко! Ягнятки, свині, куріпочки, корівки на молоко. Сука, прийняв вас як людей… а ви мені єдне око видовбали. Підараси ви, а не ахілеси.
( Collapse )