Горе луковое

- Ну от нахуя таке було робить, - гірко спитав циклоп Поліфем, притискаючи до закривавленої пики кесь мемекаюче ягня. - Нормальні люде так си робять?

- Так ти ж сказав шо з“єсиш панство, - віинувато відповідав з дальнього кута печери Одисей. - Ганявся за нами по хаті, потім в піжмурки грали, потім в слона, потім в города, але в города не пійшло, бо в нас усі міста скінчаются на «ы». Афіны Мікєны Мегары, а шо на «ы» вигадаєш? Ышкар-Ола? Потім в мішках стрибали наввипередки… Потім ти Філомілєта злапав та до рота йо запхав, потім плювався йом на довжину. А Антіфа таки ковтнув, як ся поперхнув. Шо ми мусили думати? Думали шо таки з“єсиш…

- Так то ж па п“янай лавачкє!- зревів Поліфем, та жбурнув ягня на голос. Ягня розлетілося об стіну «как пакєт молока» - Нахуя мені вас єсти? Я шо, людожер? В мене худоби он кіко! Ягнятки, свині, куріпочки, корівки на молоко. Сука, прийняв вас як людей… а ви мені єдне око видовбали. Підараси ви, а не ахілеси.

- И… р-ряз! И… два! За правого борту не засікайте! И… р-ряз!

Ітакійській десантний бот, більше схожий на скриню з дірками для весел та відкидною десантною апарелью попереду, грізно насувався на троянський берег.

Впрочєм, грізно — то сильно сказано, бо був він один. Де була остальна ахейська ескадра — мужні спартанці, чисельні мікенці, нестримні в бою мірмідонці, шлємоблєщущі аргосці та хитровийобані критяни — хуй йо зна. Чи то вітром єх по морю порозкидувало, чи по карті шось переплутали та висаджувались зараз десь в іншому місці, лякаючи на пустих скелястих берегах диких кіз — то невідомо.

- І шо, все так було? - потрясьонно спитав Феоліп.

- От так, як тобі розказую, - відповів Архедонт, витираючи пивну піну з вусів та ставлячи глечик на стіл. - Побий мене Грамавєржец, якшо брешу. Постояли вони біля колодязя, про шось попизділи, потім Лєонід як заоре «ТА ПАШОВ ТИ НАХУЙ!!!111», підскочив, та пхнув сандалею прямо в груди того перського посла так, шо той сторчма в колодязь полетів.

- Та ти шо! А потім?..