Горе луковое

З развлєчєніями на війні все дуже складно. Традиційна тріада «секс, драгз, рокендрол» тут не працює. Бо бухать ніззя, із сексом теж проблєми — то баби нема, то сил на бабу, а який до дупи рокендрол, коли вай-фай вимикають кожні дві години «із тактічєскіх соображеній»?

«Тактіческі соображенія» - то шоб ви не думали, що Збойні Сили перейшли в рішучий наступ, а скоріш за все кись связіст знову заплутався в своїх дротах шо муха в павутинні, почав борсатися, повисмикував все шо можна, аж до власного ключично-акроміального зчленування руки. Й поки він висить в павутині, шо той Фродо в гостях у велетенської павучихи, та скиглить, його колеги панічно з“еднують шопопало з чимпопало по принципу «кругленьке пхай в кругленьке, квадратніньке в квадратніньке».

А головний связіст урук-хай трівожно думає — який провід слід перетинати: червоний чі синій? І в голові у нього цокає зворотній відлік, як в Джеймса Бонда над бомбою, бо через дві хвилини в печеру связюків заявиться сам гіганцькій павук в званії підполковника, та запитає — какого хуя опять нема інтернета?

J’y suis, j’y reste, старі Атреєві зарізякі, та сабах уль-кахар, панство-фрєменство, нємірні чюхчі піщаного Аракісу.

Сьогодні старий фрємен Аль Бас уль Мурірум, або позивний Марара — шо по вашому, по атріццьки, значить Горький, розкаже вам на ніч, чому не треба брать шопапало у Бене Тлейлаксу, та чому корисно вміти читати багато, та шкідливо вміти читати мало — бо краще вже зовсім не вміти читати, а дивитись картінкі. Слава Податєлю, та приступимо.

Кось здружили ся наші Атрейдеси та ми, дружні атрідам фрємєни, з Тлейлаксами з Запорізької АЕС. Вони нам підкидували всякі непонятні речі та свіжі овочі. Овочі ми просто їли, а речи, шо совсєм непонятні — складували в каптьорку, а шо було болєе-мєнєе понятно — забивали тим цвяхи, або, якшо дрібні, то як брєлкі носили.